Вітаємо Вас на офіційному сайті Єзупільської громади!

З настанням теплих весняних днів, коли починає оновлюватися природа, громадяни  наводять лад на своїх подвір´ях та присадибних ділянках. Перше, за що вони беруться – спалювання сухостою і опалого листя, не задумуючись про те, яку небезпеку несе таке "прибирання". Спалювання сухої трави і опалого листя завдає величезної шкоди довкіллю і здоров´ю людей, також призводить до некерованих надзвичайних ситуацій, адже полум’я може перекинутися на ліси та населені пункти, що в свою чергу завдасть неймовірних збитків: матеріальних, екологічних та гуманітарних. На превеликий жаль, люди  рідко надають цьому значення. Потрібно пам’ятати, що під час спалювання сухостою, у повітря виділяються небезпечні і канцерогенні речовини, а саме: сполуки свинцю, ртуті,  що викликають подразнення та опіки дихальних шляхів, підвищення рівня цукру в крові, діють на вуглеводневий обмін, спричинюють головний біль, втомлюваність, знижують імунітет, посилюють важкий перебіг хронічних захворювань, навіть  стають причиною виникнення онкологічних захворювань.  З димом вивільняється діоксин – темна, густа і дуже їдка речовина, яка подразнює очі, має неприємний запах і викликає алергію.  При тлінні трави і листя виділяється бензопірин, який спричинює висипання на шкірі, бронхіт. Бензопірен - речовина першого класу небезпеки, зміни, які він викликає, незворотні, це сильний канцероген і мутаген. Тобто він може викликати онкологічні захворювання і генетичні проблеми у майбутніх дітей. Особливо важливий той факт, що бензопірен при потраплянні в організм з нього не виводиться, а накопичується.  В сільській місцевості ситуація погіршується ще й тим, що при горінні в повітря вивільняються токсичні гербіциди, пестициди та інші  сполуки,  які вносилися на присадибні ділянки для захисту рослин та знищення шкідників. Постійно подразнювальний димом епітелій слизової оболонки дихальних шляхів не здатен протистояти мікробам. Особливо це шкодить людям, які страждають на бронхіти, бронхіальну астму, риніти чи тонзиліти. Дим від вогнищ може утворювати смог і надовго зависати у повітрі на великих територіях. У цьому випадку погіршується видимість на дорогах, що призводить до збільшення ДТП, аварій і травматизму людей. Окрім безпосередньої загрози людському здоров´ю, спалювання сухостою призводить до екологічної катастрофи. Руйнується грунтовий покрив, знищується коріння і насіння трав´янистих рослин, гинуть тварини та ґрунтоутворюючі мікроорганізми. На місці підпалу нормальне життя живих організмів відновлюється через 5-6 років, але дуже часто не відновлюється ніколи. За офіційними даними Головного управління ДСНС України в Івано – Франківській області з початку року на території Прикарпаття виникло близько 400 пожеж сухої трави, і це в той час, коли допомоги рятувальників населення може потребувати в будь – яку хвилину. Отже, наступного разу, коли надумаєте спалити сухостій, подумайте про те, скільки шкоди ви завдаєте собі і своєму оточенню,  перетворюючи повітря навколо себе в отруту, родючі грунти -  на попелище, додаючи при цьому роботи пожежникам. Крім того, на  вас чекає немалий штраф!  Підпал сухої трави – це диверсія, що відволікає рятувальників та працює на користь ворога!

Ехінококоз – це зоонозний природно – осередкований біогельмінтоз. Захворювання характеризується хронічним перебігом, алергізацією організму, деструктивним ураженням печінки, легень та інших органів. Людина може уражатися 4 видами збудника: Echinococcus granulosus, Echinococcus multilocularis, Echinococcus vogeli, Echinococcus oligarthrus. Найпоширенішим є однокамерний ехінокок – маленька гермафродитна цестода довжиною 5 – 8 мм і 1 мм шириною, що складається з головки, де є 4 присоски, 36 – 40 гачків, і стробіли, яку формують 3 – 4 членика. Останній членик найбільший і містить до 800 яєць із онкосферами. У зовнішньому середовищі яйця зберігають життєздатність у сухій траві до 6 місяців при температурі до +20 градусів С. Онкосфери стійкі до дезінфектантів, при кип’ятінні гинуть за 20 секунд, витримують температуру від -30 градусів С. до +38 градусів С. У грунті (залежно від вологості) вони зберігають життєздатність до 1 року. Ехінокок зустрічається повсюдно. В Україні реєструється переважно в південних областях ( Херсонській , Миколаївській, Одеській, Автономній республіці Крим). Щорічно виявляють 20 – 30 випадків цієї хвороби. В лісостеповій і поліській зоні України формуються осередки ехінококозу переважно за участю свиней і собак. Механізм передачі ехінокока – фекально – оральний, шляхи передачі- харчовий, водний, побутовий. Чинники передачі до людини – овочі, фрукти, забруднені руки онкосферами ( під час контакту з собакою, коровою, свинями, вівцями). Велика та мала рогата худоба заражається на пасовиськах під час поїдання трави, забрудненої онкосферами ехінокока. Зараження хижаків відбувається під час поїдання органів травоїдних тварин. В організмі собаки (вовка, лисиці) статевозріла форма паразитує від 5 місяців до 1 року. Яйце потрапляє в шлунково кишковий тракт із забрудненою їжею ( трава, овочі, ягоди) проміжного хазяїна тварини або людини, руйнується, звільняючи зародок ехінокока (гексант). Гексанти за допомогою гачків укорінюються в слизову оболонку тонкої кишки, а потім проникають у кровоносні судини. Із током крові зародок заноситься в різні органи і поступово перетворюються на ехінококову кісту . У людини переважно формується ехінококоз печінки (60-80%), легень (20-25%), значно менше – селезінки, нирок, мозку, кісток, органів малого тазу. Материнська кіста росте повільно 0,2 – 0,5 см за 5 місяців. Протягом 3 – 10 років діаметр кісти збільшується і сягає від 1 до 30 см. Описані випадки, коли вага кісти сягала понад 10 кг. Людина, як проміжний хазяїн, є епідемічно безпечною, оскільки вона є глухим біологічним кутом для личинкової стадії ехінококу, але сприйнятлива до ехінококозу. Найбільша захворюваність спостерігається серед працівників тваринницьких ферм, боєнь, серед пастухів, чабанів, а також власників собак та членів їх родин. Імунітет нестійкий, тому можливе повторне зараження.