Сквер та пам'ятник Памвові Беринді
Сквер знаходиться в центральній частині Єзуполя. Площа 0, 0951 га. Перебуває в комунальній власності територіальної громади ( Рішення 24 сесії Єзупільської селищної ради, VI скликання від 03/06/2015р)
На території скверу встановлений пам'ятник Памвові Беринді.
Пам'ятник видатному діячеві української культури, мовознавцю, письменнику і типографу Памвові Беринді (перший у країні) був встановлений за меценатського фінансування вихідця з Єзуполя Володимира Войцюка 4 липня 2008 року. Івано-Франківський скульптор Володимир Довбенюк зобразив Беринду у вигляді вченого ченця. Пам'ятник урочисто відкрили і освятили священики під керівництвом єпископа УГКЦ Софрона Мудрого.
Видатна роль у встановленні єзупільських пам'ятників належить Володимиру Семеновичу Войцюку (1930 — †2010)— вихідцю з містечка, колишньому вчителю, що емігрував до США і тяжкою працею (працюючи двірником) заробив гроші, які, як справжній меценат, передав на встановлення в Єзуполі та Івано-Франківську пам'ятників, друк краєзнавчої літератури, розвиток українського кіно і культури в цілому.
Коштом Володимира Войцюка у 2000 році в Єзуполі з'явилися пам'ятники Тарасові Шевченку та Іванові Франку, а в 2008 році він же профінансував встановлення пам'ятника найвідомішому єзупільцю — лексикографу і культурному діячеві пізнього Середньовіччя Памвові Беринді.
Вдячні єзупільці ще 2005 року встановили пам'ятник самому меценату.
Мирослава Олійник –
старший науковий редактор НРВ
«Звід пам’яток історії та культури.
Івано-Франківська область».
Пам’ятник Памву Беринді в Єзуполі
У 2008 р. в смт Єзуполі Тисменицького р-ну поруч із музичною школою було встановлено пам’ятник Памву Беринді. Споруджений з ініціативи краєзнавця І. Драбчука на кошти уродженця селища, мецената В. Войцюка. Автор пам’ятника – відомий івано-франківський скульптор В. Довбенюк.
Памво Беринда (світське ім’я – Павло; між 1550–1570 рр., ? – 23.07.1632, м. Київ) – видатний діяч української культури 17 ст., мовознавець, письменник, перекладач, лексикограф, педагог. Здобувши освіту, розпочав свою діяльність як друкар і гравер у Стрятинській (1597–1605; тепер с. Стратин Рогатинськго р-ну) та Крилоській (1606–08; тепер с. Крилос Галицького р-ну) друкарнях. Активний діяч Львівського братства, працював у братських друкарні і школі у Львові (1613–19). Близько 1613 вступив до монастиря, прийнявши ім’я Памво (Памва). У 1619 на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Є. Плетенецьког разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва на постійну роботу. Був головним друкарем (архітипографом), редактором і перекладачем Києво-Печерської друкарні. Брав участь у виданні ряду вагомих лаврських книгодруків таких, як «Анθологїонъ» (1619), «Номωкано(н)» (1620), «…І+ωанна Златоустаго… бесЂды» (1623), «Ст?ґω …Андреа… Тлъкованїє На Апокалvψїн(ъ)…» (1625), «Трїωдїон» (1627), «…Аввы Дωроθеа поученїА» (1628) та ін.
Памво Беринда – автор різдвяних віршів «На Рождество Христово…» (Львів, 1616) і першого друкованого українського словника «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє (К., 1627), матеріали до якого збирав упродовж тридцяти років. Це одна з найкращих праць Беринди, завдяки якій його ім’я стало відомим далеко за межами України. У друкованому вигляді і в численних рукописних копіях «Лексіконъ…» був поширений в Україні, Росії і Білорусі, а також використовувався укладачами пізніших східнослов’янських словників. «Лексіконъ…» відіграв важливу роль в історії української, російської та білоруської мов.
Твори Беринди свідчать про те, що він був високоосвіченою людиною свого часу. Крім рідної української мови, добре знав церковнослов’янську, старогрецьку, латинську і польську мови. Обстоював правомірність використання української мови в письменстві, підкреслюючи, що коли можна перекладати Святе Письмо зі староєврейської мови на грецьку, а з грецької на старослов’янську, то можливо перекласти його і на українську. Він уперше в українському друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації. Належав до гуртка Балабанів, що об’єднував українських культурно-освітніх діячів 1-ї пол. 17 ст.
Документальних даних про дату, місце народження, походження та освіту П. Беринди немає, тому серед дослідників і досі існують суперечливі думки стосовно цих питань. Основним джерелом вивчення біографії Беринди є передмова і післямова до його «Лексікона…» та інших праць, виданих за його участю. Першим, хто написав статтю про життя і творчість українського друкаря, був польський письменник, історик церкви, василіянин Г. Стебельський (1781). Він вважав П. Беринду «родовим словаком». До словацької національності відносив Беринду і польський письменник, уродженець Рогатинщини М. Вишневський (1851). Церковний діяч та історик Є. Болховітінов (1827) твердив про молдавське походження Беринди. З ним погодився перекладач Літопису Руського Л. Махновець (1960). Румунський учений І. Богдан писав, що Беринда, напевно, був українцем, тому що в Галичині та Буковині багато українських сімей з таким прізвищем. Слід зазначити, що в «Лексиконі…» трапляються слова, які тепер належать до різних сучасних слов’янських мов, зокрема російської, польської, чеської, словацької, сербохорватської, угорської, німецької, але не наведено жодного молдовського чи румунського слова. Прізвище Беринда також поширене і в інших регіонах України, наприклад, на Полтавщині.
На думку громадсько-культурного діяча, священика Йосифа Левицького (1851; літ. псевдонім Йосиф з Болшова або Йосиф з Покуття – парох у Бовшеві і Заболотові), який, спираючись на усне повідомлення про те, що якась родина Бериндів ще на поч. 19 ст. проживала в Єзуполі, припустив, що Беринда був українцем, родом з Галичини. Український мовознавець П. Житецький (1889), як і багато інших тогочасних діячів культури, вважав Беринду вихідцем з Галичини або ж Волині. Книгознавець Г. Коляда (1953) обґрунтував, що Беринда народився в Карпатах. Він зауважив, що автор «Лексикону…» ніде не згадує ні про своє соціальне походження, ні про національність, ні про освіту. Згідно з гіпотезою письменника та фольклориста С. Пушика (2008), друкар міг народитися в Бовшеві. На доказ правомірності своїх міркувань він посилався на доктора історичних наук П. Сіреджука, котрий, опрацьовуючи матеріали варшавського архіву головних давніх актів, натрапив на повідомлення такого змісту: «1582 р. у Бовшеві мешкало 40 сімей… Війтом села був Мацько Беринда». (Джерело: AGADASK. SYD. 2682/ K, 102).
Мовознавець, завідувач відділу історії та граматики Інституту української мови Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України В. Німчук (1961) на основі мовного аналізу довів, що Беринда народився і зростав десь на території поширення бойківського чи покутського діалектів або тих наддністрянських говорів, що прилягають до них. Проте конкретне місце народження Беринди досі не з’ясоване і сумнівно, що коли-небудь буде відоме, оскільки сам Беринда не вважав за потрібне вказувати цю інформацію у своїх працях. Львівські і київські історики та літературознавці переконані, що Беринда народився в с. Чайковича, тепер Самбірського р-ну Львівської обл. До речі, в Чайковичах і досі живуть люди з таким прізвищем, оскільки воно було тут таким поширеним, що навіть один із кутків західної частини села дотепер носить назву Беринди.
Памво Беринда похований у Києво-Печерській лаврі. На жаль, його могила не збереглася. Надгробна плита містила епітафію: «Памва Беринда, коректор книг і управитель типографії печерської, протосингел святого отця патріарха Єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив». Прижиттєві зображення Беринди до нашого часу не дійшли, і невідомо, чи були вони взагалі.
Встановлений у Єзуполі пам’ятник П. Беринді є одним з архітектурних акцентів довкілля. Бетонне, тоноване погруддя друкаря розміщене на високому трапецієподібному п’єдесталі зі штучного каменю. Скульптура відтворює Беринду як вченого ченця у зрілому віці: велике чоло, волосся перев’язане стрічкою, густа борода, зосереджений погляд, благородний і задумливий вираз обличчя. Скульптор зобразив друкаря у вишиванці, підкреслюючи його українське походження. Погруддя відзначається строго фронтальною композицією, високим плечовим зрізом і ретельним відтворенням рис зовнішності (за основу скульптурного зображення Беринди взято портрет вихідця з Єзуполя, теперішнього жителя с. Підпечер Йосифа Беренди, котрий немає ніякого відношення до знаменитого друкаря, і цей факт не відповідає історичній дійсності).
Під погруддям розташоване стилістичне зображення каламаря з гусячим пером, що вказує на професію Беринди. На чоловому боці постаменту викарбувано друкарський знак лексикографа, під яким напис:
«Чернець-друкар
Памво Беринда
60–70 р.р. XVI ст. – 1632».
Під заставкою – анотаційний напис:
«Великий син Галицької землі,
Вчений-лексикограф,
Автор знаменитого словника
«Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє».
Внизу постаменту викарбуваний інформаційний напис:
«Пам’ятник споруджено на кошти патріота України,
вчителя, мецената Володимира Войцюка».
Пам’ятник встановлений на спеціально облаштованому майданчику, чоловим боком повернутий до вулиць, передбачаючи кілька точок огляду. Площа довкола нього, як і доріжка, викладені тротуарною плиткою. Розташований на перетині транспортних і пішохідних маршрутів, з яких повністю розкривається його композиція.
